Винахід транзистора та стрімкий розвиток напівпровідникових технологій дозволили створювати радіоелектронні пристрої набагато компактніших розмірів. В результаті, на полицях магазинів з’явилися портативні радіоприймачі, практичні та зручні у використанні. Створювалися вироби, які могли працювати від електромережі та від батарейок. Найбільшою популярністю серед споживачів мали певні моделі даного класу електронної побутової техніки.
Геолог
Модель радіоприймача з’явилася на полицях радянських магазинів 1971 року. Вона відразу привернула увагу покупців, оскільки була виготовлена у практичному, портативному виконанні. Радіоприймач мав міцний пиловологозахищений корпус, із зручною ручкою для перенесення та висувною телескопічною антеною. Пристрій міг приймати радіостанції на коротких, середніх і довгих хвилях, мав непоганий звук з можливістю регулювання тембру звучання. Наявність підсвічування шкали – це можливість зручного користування у вечірній та нічний час доби. Така портативна модель стала вірним супутником туристів, мандрівників та прихильників активного способу життя.
VEF 202
Транзисторний приймач почали випускати у 1971 році, незабаром він став хітом продажу. Це один із найпопулярніших радіоприймачів радянського часу. Модель відрізняли привабливий зовнішній вигляд та якісна збірка, досить хороший клас звуку та можливість приймати радіостанції у ДВ, СВ та КВ діапазонах. Радіопристрій було оснащено висувною телескопічною антеною та міцною ручкою для перенесення. Він мав вхід для підключення магнітофона, а також не надто яскравим, але все ж часом корисну з підсвічуванням шкалу, яка дозволяла налаштуватися на потрібну хвилю навіть у повній темряві.
Океан-209
Один із найкращих радянських портативних приймачів, який надійшов у продаж у 1976 році і вже незабаром став визнаним стандартом якості. Модель виявилася настільки вдалою, що вироблялася з незначними доопрацюваннями аж до 1984 року. До послуг радіослухачів – стильний корпус, виконаний із застосуванням дерева, металу та пластику, гарна шкала з ДВ, СВ, КВ, УКХ діапазонами, висувна телескопічна антена, вхід для підключення магнітофона. Мав стрілочний індикатор налаштування та кілька клавіш, які відповідали за включення автопідстроювання частоти та підсвічування. Можливість регулювання тембру дозволяло налаштувати звучання приймача під свій смак.
Спідола-232
Радіоприймач «Спідола-232» – це радіопристрій рубежу 70-х та 80-х років. Модель виконана в корпусі з перевагою чорного пластику, оснащена червоною світлодіодною індикацією налаштування, що характерно для радіопристроїв того періоду. За функціоналом даний пристрій – це поєднання найбільш вдалих розробок, які були застосовані в ранніх портативних моделях радіоприймачів. Серед діапазонів, що підтримуються – ДВ, СВ і КВ, передбачено вхід для підключення магнітофона і роздільне регулювання рівня низьких і високих частот. Коштував такий приймач недешево: за можливість послухати радіо далеко від електричної розетки слід було заплатити 120 рублів.
Рига-103
Ризький радіозавод свого часу випустив цілу лінійку портативних приймачів, серед яких — представлена в 1968 модель «Рига-103» була дуже популярна. Корпус пристрою виготовляли із застосуванням дерева, металу та пластику. Слухачам були доступні ДВ, СВ, КВ та УКХ діапазони, система автопідстроювання частоти, входи для підключення магнітофона та програвача вінілових платівок, а також виходи на зовнішній гучномовець та навушники. Але ще цікавішим є той факт, що вдала у всіх відносинах модель поставлялася як для внутрішнього ринку, так і на експорт — під назвами «Riga», «Astrad», «Solar».
Якщо ваші батьки були власниками одного з таких портативних радіоприймачів, то не поспішайте їх викидати на звалище. Електронна побутова техніка радянських часів складалася з радіодеталей – це плати, резистори, транзистори, роз’єми та інші складові, які містять дорогоцінні метали. Розумне рішення – це здати такий радіоприймач в одну з компаній, яка спеціалізується на афінажі різних дорогоцінних металів. При цьому ви подбаєте про довкілля та зможете поповнити свій сімейний бюджет.
